Масовий психоз колективної свідомості

Здається, що спільного між кандидатами Тягнибоком і Порошенком? Їхній засліплений чернівецький електорат. Зараз поясню.

Отже, обидва кандидати на пост Президента України вже встигли відвідати Чернівці у рамках своєї передвиборчої кампанії і я уважно слухала їх обох. Шкода, що не вдалося потрапити на зустріч із О.Богомолець, було б цікаво послухати, як саме медик-дерматолог за фахом збирається підіймати країну з, м’яко кажучи, соціальної, економічної і політичної кризи, а кажучи, як є – з глибокої дупи, ви вже мене вибачте за такий моветон. Особисто я це кострубато якось уявляю, щось на кшталт «приший кобилі хвіст». Наразі ж йтиме мова про Олежка і Петра, точніше про їхній електорат. А ще точніше – про переважну більшість  «малопритомних осіб» (термін запозичений у О.Бойченка), котрі були присутні на зустрічах із своїми лідерами. У віковій категорії виборці Тягнибока і Порошенка відрізнялися. В першого середній вік складав десь 45-60 років (!), у другого приблизно 28-40, хоч і там і там були, звичайно, винятки. На цьому вся різниця вичерпується. Що в одних, що в інших очі світилися перманентною фанатичною наївністю абсолютно однаково, аж засліплювало, незалежно від віку чи статі. Будь-яка критика на адресу кандидатів, необачно озвучена кимось із присутніх, оберталася проти нього самого в десятикратному розмірі. Особливо мене вразив випадок, коли хлопчина на зустрічі з Тягнибоком задав останньому питання стосовно Мірошниченка, мовляв, коли той нарешті збирається позбавити його членства у свободівській партії у зв’язку з гучним скандалом на першому національному. Не встиг бідака закінчити питання, як раптом зал заметушився і в бік хлопчини посипалися звинувачення в провокаторстві, аж до вимог вивести його із залу, мені на мить подумалося, що ці крикливі бабусі і дідусі його розірвуть на клаптики. А ні, пронесло. Хоча ще довго залом ширилися незадоволені вигуки. Тягнибок патетично звинуватив хлопця в тому, що йому це питання «написали», пояснив поведінку Мірошниченка «простою людською реакцією» на несправедливість і на тому питання вичерпалося. Я сиділа в ложі бенуару, так що могла бачити блаженні обличчя майже всіх присутніх, і чим далі, тим більше складалося сакральне враження, що знаходжуся на недільному зібранні однієї із сект.

Натомість зустріч із Порошенком мало чим запам’яталася, окрім того ж самого вигляду собачої довіри в очах потенційних виборців, хоч і не такої фанатичної. Лив дощ як з відра, але це не завадило людям плескати в долоні у відповідь на обіцянки райського євроблаженства у разі обрання Президентом Петра Солодкого. Особисто я прийшла за цукерками  і уявіть яке мене розчарування пройняло, коли я дізналася, що бомбонів не роздаватимуть. Жах. Замість цукерок Петро привіз із собою колишню комуністку (з пісні слів не викинеш), а тепер письменницю і нардепа Марію Матіос. Краще б цукерки. Ні, ну а що? Було б більше користі як на мене.

Тепер з нетерпінням чекаю на зустріч із моєю улюбленицею, з однією із героїчних лідерів вітчизняного істеблішменту, з нашою багатостраждальною Жанною д'Арк лазаренківського виробництва, Юлією Валадимирівною. Тим паче, що знаю багатьох її прихильників. Ото потіха буде!

Наостанок, у якості лейтмотиву, процитую все того ж Бойченка: «… Я почав підозрювати свою країну в існуванні таємних лабораторій, де на людях проводяться досліди з генної інженерії».